ПСИХОЛОГІЧНІ БАР’ЄРИ ЖІНОЧОГО ЛІДЕРСТВА: НЕВИДИМИЙ ВИМІР ЛАБІРИНТУ ВЛАДИ

Анотація

Статтю присвячено теоретичному аналізу феномену бар’єрів жіночого професійного лідерства у психологічній літературі. Проаналізовано два великих кластери у вигляді інституційних (структурних або зовнішніх) та психологічних (особистісних або внутрішніх) бар’єрів на шляху реалізації жінок-керівників. Розглянуто, як гендерні упередження та стереотипи, відсутність доступу до професійних неформальних мереж та наставництва, організаційні структури та недієва політика балансу між роботою та особистісним життям створюють структурні перепони на шляху жінок до керівних посад та влади. Особливу увагу приділено міграції концепту інституційної дискримінації з середини ХІХ сторіччя по сьогодення та зміну його проявів від прямої заборони працювати або нижчій оплаті труда до прихованих «упереджень «другого покоління» − терміну що описує непомітні інституційні форми гендерної нерівності у лідерстві та на робочому місці. Показано, що організаційні культури які «нормалізують» чоловіче лідерство, створюють для жінок контекст, де їх поведінка постійно оцінюється крізь призму гендерних очікувань. Інтерналізація даних очікувань через культурно закріплені норми та внутрішньо-детермінований негативний досвід відтворюється у психологічних бар’єрах проявлених у вигляді низької самоефективності, відсутності самоідентичності лідера, страху соціального осуду, зниженій самооцінці та «синдромі самозванця». У статті наведено приклади проявів інституційних та психологічних бар’єрів а також показано їх взаємодію через вплив культурно закріплених норм та таких механізмів соціального контролю, як сором та провина. Висунуто думку, що подолання психологічних бар’єрів шляхом нормалізації ідеї рівноправного лідерства самими жінками призведе до змін інституційних бар’єрів, через зсуви в колективній свідомості.